Методичні рекомендації по духовному вихованню

Методичні рекомендації щодо організації роботи з духовного виховання школярів

          Духовний розвиток особистості є одним із основних завдань, які поставило українське суспільство перед сучасною школою. Закон України "Про загальну середню освіту" визначає одним з найважливіших завдань реформи освіти, яка здійснюється сьогодні в Україні, – створення умов для збереження духовного здоров’я наступних поколінь.

       Стратегія сучасної освіти в Україні виходить з положень Конвенції ООН про права дитини (20 листопада 1959 року), де зазначається, що дитині «має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості і сприятливі умови, які б надавали змогу розвиватися фізично, морально, духовно…» (принцип 2, а також 7; 10).

       У «Національній доктрини розвитку освіти», зокрема, зазначено, що освіта «… відтворює і нарощує …духовний…потенціал суспільства.», мета державної політики щодо розвитку освіти полягає, зокрема, у створенні умов для «…виховання покоління людей, здатних…оберігати й примножувати цінності національної культури…». Крім того, згідно вказаного документу одним з пріоритетних напрямків державної політики щодо розвитку освіти є формування національних і загальнолюдських цінностей. Держава, разом з тим, «повинна забезпечувати…збереження та збагачення українських культурно-історичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь…». Щодо національного характеру освіти, освіта «…ґрунтується на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності». Зазначається, що «Освіта утверджує національну ідею, сприяє національній само ідентифікації, розвитку культури українського народу…». Згідно «Національної доктрини розвитку освіти» національне виховання має забезпечувати збагачення духовності і культури народу.

      У «Проекті Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021роки» реформування системи виховання у сучасному освітньому просторі пов’язується з ідеєю повернення до головного принципу педагогіки – пріоритету цінностей духовно-морального виховання над матеріально-економічними. Тому виховання – це, перш за все, передання наступним поколінням традиційної духовної ієрархії цінностей, завдяки яким засвоюються найкращі досягнення вітчизняної культури.

       Історично склалося так, що на території України основоположним культурно-національним пластом є християнство. Засноване на любові, воно спрямоване на збереження звичаїв, позитивних норм поведінки та правил життя, етичних виховних цінностей, допомагає суспільству утриматися під час різноманітних потрясінь. На християнській моралі базуються найвищі ідеали європейської цивілізації.

      Виходячи з даних документів, звертаємо особливу увагу на посилення роботи з духовного виховання.

      Питання організації роботи з духовного виховання особистості слід розглянути на педагогічних радах, на засіданнях методоб’єднань класних керівників. Питання духовного розвитку особистості потрібно розглядати на батьківських зборах.

      Законодавчі та нормативно-правові акти, якими слід керуватися при організації духовного виховання в освітніх закладах

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966, Конституція України;

Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" (23.04.1991 року); Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій"(21.03.2002 року);

Закон України «Про дошкільну освіту» вiд 11.07.2001;

Закон України «Про освіту» (Закон вiд 23.05.1991 № 1060-XII);

Закон України «Про загальну середню освіту» ( вiд 13.05.1999 № 651-XIV); № 2628-III;

Закон України «Про позашкільну освіту» вiд 22.06.2000 № 1841-III, Закон України «Про вищу освіту» вiд 17.01.2002 № 2984-III;

Указ Президента України «Про стратегію національної безпеки України» від 12.02.2007 № 105/2007;

Постанова КМУ «Національна програма патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства» вiд 15.09.1999 № 1697;

Концепція виховання гуманістичних цінностей учнів загальноосвітньої школи, Рішення колегії МОНУ від 25.06.2009;

Укази Президента України: «Про національну доктрину розвитку освіти» (Указ Президента № 347/2002 від 17.04.2002);

Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки (проект).

      Духовне виховання часто співвідносять з розвитком ерудиції дитини, з ознайомленням її з творами літератури та мистецтва. Насправді духовне виховання тісно пов’язане з релігією, з ознайомленням із християнськими цінностями.

        Використання християнських цінностей у закладах освіти не суперечить світському характеру навчання. Оскільки декларування „світськості” освіти означає лише те, що державна шкільна освіта не ставить своїм завданням підготовку кліриків. Норма про відокремлення школи від церкви при цьому закріплює адміністративну і фінансову незалежність шкіл від релігійних організацій.

      Духовно-моральне виховання – організований цілеспрямований виховний процес сприяння духовно-моральному становленню особистості, що веде до опанування і прийняття дітьми ієрархії духовних цінностей християнської цивілізації, укорінених у тисячолітній спадщині православної культури України з часів Київської Русі. Це, перш за все, спрямованість на пізнання свого внутрішнього світу і віра у необхідність духовної мотивації людської діяльності.

      Дитина завжди знаходиться перед вибором. І вся сутність виховання полягає у тому, щоб людина, від природи і зла, і добра, водночас розвинула в собі прихильність до Добра, потребу йти дорогою Добра, робити щоденний вибір саме Добра.

      Для формування духовного світу дитини потрібен системний підхід. Він передбачає цілісний, ієрархічний, взаємозалежний і відкритий процес залучення дітей і молоді до цінностей у їх постійному розвитку й саморозвитку, а також наступність і безперервність, тобто постійне ускладнення та урізноманітнення змісту й напрямів розвитку моральних чеснот, комплексність та інтегрованість, які полягають у взаємодії навчання і виховання, поєднанні зусиль сім'ї, школи, позашкільних закладів і дитячих об'єднань у виховному процесі.

Мета духовного виховання:

Пробудження в дитини бажання бути моральною.

Розгляд християнських цінностей як основи розвитку суспільно значущих рис і якостей особистості.

Формування в дітей розуміння й особистісного ставлення до сутнісних питань про сенс та мету життя людини.

Розвиток чеснот і позитивних моральних якостей дитини, спонукання до самовдосконалення.

Подолання кризових станів.

Духовно-моральне виховання передбачає формування у представників підростаючого покоління на засадах православних цінностей таких рис духовної свідомості, як:

• Почуття (сумління, обов’язку, віри, відповідальності, патріотизму);
• Індивідуального духовного обліку (терпіння, послуху);
• Особистої позиції (здатності розрізняти добро і зло, прояву самовідданої любові (до ближніх), готовності до подолання життєвих випробувань);
• Духовно зумовленої поведінки (готовності до служіння людям і Батьківщині, проявів духовної розсудливості, милосердя, доброї волі).

Основні напрямки духовного зростання особистості:

• Виховання громадянськості, патріотизму, поваги до прав, свобод і обов’язків людини;
• Виховання високих духовних почуттів й моральної свідомості;
• Виховання працелюбності, творчого ставлення до навчання, праці, життя;
• Формування ціннісного ставлення до здоров’я і здорового способу життя;
• Формування ціннісного ставлення до зміцнення батьківської сім’ї та створення власної сім’ї і народження дітей;
• Виховання духовного ставлення до природи, оточуючого середовища (екологічне виховання);
• Виховання цілісного ставлення до прекрасного та вічного, формування уявлень про органічний зв’язок естетичних та моральних ідеалів у багатовіковій спадщині вітчизняної культури.

​​​​​​​

Роботу з духовного виховання слід проводити у декількох напрямках:

- знайомство з історією релігійних свят;

- знайомство з християнськими традиціями та обрядами;

- знайомство зі святинями православ’я;

- знайомство з християнськими мораллю та чеснотами.

       Знайомлячи школярів з релігійними святами, учителі повинні звернути увагу на походження 12 основних релігійних свят (серед яких 3 визнано державними святами: Різдво, Великдень, Трійця) та релігійних свят, популярних для українського народу: Покрови Пресвятої Богородиці, святого Миколая, святого апостола Андрія Первозванного, Стрітення. При поясненні історії свят слід керуватися християнським трактуванням, розмежовувати християнський та народознавчий аспект, оскільки народні звичаї часто відображають язичницькі звичаї та вірування наших предків. Найбільшу увагу слід звертати на суть свята, а не обрядовість, відмежовувати внутрішнє (значиме), від зовнішнього (другорядного). Так, проводячи заходи, присвячені Великодню, більшість педагогів звертає увагу на колір крашанок, на те, що в «чистий» четвер потрібно прибирати оселю, мало хто розповідає, чому українці так шанували це велике свято, яке значення воно має для всього християнського світу.

      Популярним в шкільних та позашкільних закладах стало святкування Дня святого Миколая. На жаль, образ святого педагогами спотворюється і трактується як черговий Дід Мороз, як чарівник. Втрачається християнське розуміння свята: святий Миколай – людина, яка своїм життям змогла догодити Богові, це зразок доброти і милосердя, потрібно наслідувати його поведінку і вчитися допомагати знедоленим, хворим. Як правило, в цей день дітей привчили отримувати подарунки, насправді потрібно навчити дарувати їх іншим, тим, хто потребує допомоги. За християнськими канонами, не можна зображати святого на сцені, наряджати дітей в священицький одяг, а тим більше грати нечистих.

     При знайомстві дітей з християнськими святинями, слід враховувати краєзнавчий аспект. Адже Рівненщина – один із духовних центрів України.

Зупинимося детальніше на екскурсії до святих місць чи то до храму. Для її проведення необхідно:

– згоду батьків;

– написати наказ про мету здійснення екскурсії, де слід вказати відповідальних педагогів за збереження життя і здоров’я дітей (на 10 учнів виділяється 1 учитель);

– провести з учнями інструктаж з ТБ;

– провести підготовчу роботу:

а) письмове інформування батьків про мету поїздки, час та місце від’їзду-приїзду, перелік речей, які повинна мати з собою дитина, контактний мобільний телефон учителя. Аркуші з такою інформацією батьки мають отримати у 2-х екземплярах заздалегідь, 1з них повернути педагогу з підписом і вказаними телефонами для зв’язку.

б) провести роз’яснювальну бесіду з учнями про правила поведінки в автобусі, виходу з нього, правила дорожнього руху, правила поведінки у святих місцях, форму одягу;

в) дати коротку інформацію про святиню;

г) налаштувати школярів на те, що вони відвідуватимуть незвичайне місце, де потрібно вести себе благоговійно, не розмовляти, не вигукувати, що християни храм називають Божою домівкою, що хлопчики заходять до нього, знімаючи головні убори, а дівчатка – у хустках.

       Знайомлячи дітей з християнською мораллю та чеснотами, потрібно звернути увагу на такі чесноти, які були притаманні українцям: жертовність, поступливість, незлобливість, вміння прощати, скромність, стриманість у словах і поведінці, працелюбність, цнотливість, гостинність, патріотизм, високий естетизм життя, повага до старших, до жінки-матері, правдивість, щирість. Найефективнішими тут можуть бути такі форми роботи: бесіди морально-етичного спрямування, етичні тренінги, розв’язання ситуативних завдань, ситуації в малюнках, так звані прожективні методики, інсценування, гра-драматизація.

       Бесіди морально-етичного спрямування мають будуватись у вигляді діалогу з дітьми і передбачають поетапне знайомство дітей з морально-духовними, як ментальними, так і загальнолюдськими характеристиками людини. Цикли бесід можна присвятити обговоренню таких важливих морально-етичних проблем, як: цінності людини; цінності життя; сенс людського життя; значення віри, надії, любові в житті людини; шлях до самовдосконалення; життєва програма людини; дитяче дозвілля; конфлікти, шляхи їх подолання тощо.

      Також потрібно звернути увагу на такі актуальні проблеми в учнівському середовищі: вживання нецензурної та лайливої лексики, негативний вплив цього на фізичний та духовний розвиток особистості, збільшення суїцідальної поведінки серед школярів, використання негативної символіки (зображення черепів, монстрів) в одязі та учнівському оснащенні (на пеналах, обкладинках щоденників, зошитів, на портфелях). Висвітлити ці важливі теми вчителям допоможуть наступні матеріали: Деряга Л., Нестерчук О., Бредун І., Лісова Н. Спочатку було Слово…// Українська мова та література в школі – 2010. - № 38–40. – С. 58–73. Медведєва І., Шишова Т., Імідж – усе, або зразки божевілля // Шкільний світ. – 2010. - № 14. – С. 3 – 6.

      Для старшокласників актуальними будуть теми, спрямовані на збереження традиційних сімейних цінностей.

       Уявлення кожної дитини про навколишній світ складається не стільки з наших розмов про нього, скільки з тих моральних виборів, які вона робить. Саме через розв'язання моральних завдань можна навчити дитину здійснювати правильний вибір, певною мірою регулювати й формувати його, сприяти зміцненню позитивних ціннісних орієнтацій.

       Матеріалом для створення задач морально-духовного спрямування для дітей можуть бути ситуації, взяті вчителем з релігійних джерел, із фольклору (казки, притчі, легенди) та авторських творів морально-етичного спрямування. Часто під час їх використання можна скористатися методикою незакінченого оповідання, коли вчитель перериває читання твору у найдраматичніший для героїв момент події, з метою колективного вибору можливого закінчення твору. Лише потім озвучується закінчення оповідання, аналізуються, порівнюються дитячі варіанти з оригінальним закінченням твору, обирається найдоцільніший вихід у даній ситуації. На допомогу педагогам рекомендуємо збірку вибраних творів «Таємниця твоєї душі» (Упор. В. Семчук. – Нововолинськ: Мінотавр, 2004), «Дидактичні матеріали» християнсько-просвітницького часопису «Слово Вчителю».

      Етичний тренінг – ефективний метод морально-духовного розвитку школярів, що дозволяє формувати морально-духовні цінності та норми поведінки, коригувати ставлення учнів до оточуючих.

      Етичний тренінг – це форма моделювання ситуацій взаємин людей (на основі рольової гри), що відтворюються в даний момент і аналізуються з позицій відповідних морально-етичних норм (ставлення до людей похилого віку, до старших членів родини , до молодших, до однолітків). Усі ситуації тренінгів складаються з урахуванням важливості формування емпатії, поступливості, такту, милосердя, поваги, доброзичливого ставлення до людей, співчуття однієї людини іншій, уміння прийняти позицію іншої людини.

     Гра-драматизація є засобом осмислення аналізу, відчуття та бачення дитиною зв'язку між еталонами моральної поведінки та власною поведінкою. У процесі гри-драматизації, беручи на себе позитивну чи негативну роль, дитина вчиться робити власний моральний вибір на користь добра, переконується у правильності моральної поведінки.

     У процесі виховання дітей на основі українських релігійних традицій важливим є застосування інтегративного підходу – ознайомлення дітей з художньо-музичним, мистецьким світом духовних цінностей.

      У зв’язку з цим рекомендуємо педагогам використовувати при організації роботи з духовного виховання твори на біблійну тематику художників Рафаеля, Мікеланджело, Рембранта, С. Далі, Леонардо да Вінчі, ілюстрації до Старого та Нового Заповітів Юліуса Шнора фон Карольсфельда, релігійні сюжети творів німецького художника Альтдорфера Альбрехта, полотна з біблійними сюжетами І. Рєпіна, Г. Чернецова, О. Іванова, І. Айвазовського; духовну музику Баха, Моцарта, Ліста, Чайковського, С. Рахманінова, Чеснокова, М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя, твори на біблійні теми композиторів Л. Дичко, М Леонтовича, М. Верховинця, пісні християнського спрямування на слова В. Крищенка, С. Кисельова, пісні-притчі С. Копилової, О. Корольової, дитячі пісні Л. Херувимської.